Коли в Україні говорять про залучення інвесторів, створення робочих місць і розвиток економіки — на офіційних форумах лунають гучні промови, міністри хизуються “реформами”, а на папері все виглядає ідеально. Але реальність зовсім інша — і доказ цьому на поверхні: рішення 63 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради № 1036 від 31 січня 2025 року щодо створення заказника «Гора Лисківка» прямо демонструє, як легко в Україні ігнорують закон, угоди, права і навіть здоровий глузд.

Компанія ТОВ “СІ-ЕВОЛЮШН”, переможець державного аукціону, що офіційно отримала дозвіл на користування надрами, з дотриманням усіх процедур, погоджень і законів, у травні 2024 року отримала право видобувати корисні копалини на ділянці площею 67 гектарів на території Ямпільської громади. Це був прозорий процес — з електронним аукціоном, офіційними документами, підписаними угодами з державою.

І що ж далі? У січні 2025 року Вінницька обласна рада, без будь-якого погодження з користувачем надр, виносить рішення оголосити цю саму ділянку… ландшафтним заказником. Без консультацій, без попереджень, без жодного юридичного підґрунтя. Просто — прийняли і все.

У чому суть проблеми? Закон прямо вимагає погодження з тими, хто вже має права на ділянку. Але хіба це когось турбує? В результаті – компанія, яка інвестувала гроші, пройшла всі бюрократичні процедури, тепер не може реалізувати свої права. Землю вивели з обігу, господарська діяльність там тепер заборонена. Бізнес — паралізований.

Які закони порушено?

Кодекс України про надра:
ст. 18-1: земельні ділянки повинні бути визначені та погоджені з користувачем надр;
ст. 24, ч. 1, 2: підприємство має право розпоряджатися надрами та вести розробку;
ст. 16, ч. 11: спеціальний дозвіл дає реальне, захищене право на користування надрами.

Закон «Про природно-заповідний фонд України»:
ст. 51, 52: рішення про заповідні території має прийматись на основі погоджених клопотань, з урахуванням інтересів усіх користувачів.

Конституція України:
ст. 42 — гарантує право на підприємницьку діяльність;
ст. 55 — гарантує захист прав у суді.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод:
Стаття 1 Протоколу №1 — право на мирне володіння майном.

Це не просто прикрий інцидент. Це сигнал. Сигнал для всіх, хто ще вірить у можливість вести чесний бізнес в Україні. Якщо обласна рада може одним рішенням знецінити аукціон, дозволи, договори і державну політику, то для чого взагалі все це? Як можна говорити про “правову державу”, коли орган місцевого самоврядування грубо порушує закони і не несе за це відповідальності?

Інвестори не залишають Україну через складні умови чи глобальні ризики. Вони втрачають інтерес через внутрішню нестабільність і правову невизначеність. Коли держава не гарантує послідовності рішень, а дозвіл може в будь-який момент втратити чинність — це чіткий сигнал, що інвестувати небезпечно.

 

« – Чому мене все це обурює? Тому що держава продає інвестору право, а потім через інший державний орган забороняє йому цим правом користуватись. Це не просто бюрократична помилка — це зневага до верховенства права, до принципу легітимних очікувань, та до самих правил, які встановила держава. Якщо Україна хоче справді бути відкритою для бізнесу, подібне свавілля має бути припинене. Винні в ухваленні протиправного рішення мають понести відповідальність. А держава повинна компенсувати інвестору завдані збитки. Бо кожен такий випадок — це не просто знищений проєкт. Це ще один удар по довірі до України.» – зауважує інвестор з Німеччини Володимир Бубела.

У позові, поданому до Вінницького окружного адміністративного суду, компанія «СІ-Еволюшн» вимагає скасування незаконного рішення. Але навіть це — шлях довгий, витратний і нервовий. І головне — за Законом України цього інциденту взагалі не мало б бути.

Що вимагає компанія:

1. Скасувати рішення Вінницької обласної ради щодо заказника.
2. Долучити до справи Держгеонадра та Ямпільську міську раду як третіх осіб (бо рішення впливає і на них).
3. Розглядати справу в суді з викликом сторін.

Ми часто запитуємо, чому Україна не розвивається. Відповідь — у таких історіях. Там, де інвестора не чують, де угоди з державою нічого не варті, де чиновники знищують довіру до держави, прикриваючись благими намірами.

Жодні меморандуми, міжнародні форуми чи гучні «економічні стратегії» не мають жодної цінності, якщо в Україні системно ігнорується верховенство права. Без реального захисту інвесторів будь-яка розмова про залучення капіталу — не більше ніж політична риторика.